Як і в багатьох українців, війна розділила життя Лідії Василівни Михайлової на «до» та «після».

Свій трудовий шлях вона розпочала на телеграфі у Донецьку. Потім, закінчивши фінансовий технікум, 38 років працювала бухгалтером у розрахунковому відділі Донецького аеропорту.

Нинішня війна застала її пенсіонеркою майже 80-ти років. Лідія Василівна жила в будинку на околиці міста, буквально за три кілометри від аеропорту. Дізнавшись від людей, що у Святогірській Лаврі приймають біженців, в 2015 році вона приїхала до обителі та з того часу проживає у лаврській гостинній.

З родичів у Лідії Василівни нікого не залишилося. Їй довелося поховати обох сестер і брата з дружиною, двох синів та дочку, маму (батько загинув минулої війни) та чоловіка… Одну з сестер вбило під Авдіївкою під час обстрілу.

Вік дає знати про себе. Нині Лідія Василівна вже не ходить і не чує. Як лежачій хворій, їй потрібен постійний догляд, тож бабусю доглядають дві людини.

Підгузки для дорослих, ліки — усе це коштує чималих грошей.

Просимо підтримати Лідію Василівну!